Статутні документи УПЦ і ПЦУ: порівняльний аналіз – висновки

Висновки

У своєму аналізі статутів єп. Сильвестр доходить таких висновків:

"Як зазначено, Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії у складі Руської Православної Церкви. В статутних документах Руської Православної Церкви встановлено кілька ознак канонічного зв’язку Української Церкви з Московським Патріархатом, а саме:

1. Предстоятель Української Православної Церкви, який обирається українським єпископатом, благословляється Московським патріархом .


2. Українська Православна Церква отримує святе миро від Московського патріарха.


3. Статут про управління Української Православної Церкви приймається її Собором та схвалюється Московським патріархом.


4. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви має право приймати апеляції від українських єпископів, проти яких винесено церковно-судові рішення в Українській Православній Церкві.

Цим фактично вичерпується залежність Української Православної Церкви від Московського Патріархату".

Але цей список треба розширити наступними ознаками зв’язку УПЦ з Московським Патріархатом:

5. УПЦ не виступає суб'єктом у міжправославних заходах, її предстоятель є рядовим членом делегацій РПЦ.


6. Про обрання її предстоятеля не інформуються інші Помісні Церкви, як і предстоятелі інших помісних Церков не інформують його про своє обрання.


7. Предстоятель УПЦ не поминається в диптиху предстоятелів і не зачитує його сам.


8. Предстоятель УПЦ є членом Синоду Церкви-Матері, отже на нього поширюється обов'язковість рішень цього органу.


9. Статут УПЦ є другорядним у порівнянні зі статутом РПЦ (яким, власне, регулюється застосування статуту УПЦ);


10. На кожній парафії УПЦ має згадуватися ім'я Московського патріарха.


11. Кількість і границі єпархій, кількість правлячих архиєреїв визначається РПЦ.


12. Єпископи УПЦ мають обов'язок бути присутніми за Соборах РПЦ.


13. Право на апеляцію, передбачене канонами Вселенських соборів, для рядових кліриків УПЦ обмежено границями УПЦ, для єпископів – границями РПЦ.


14. Рішення Помісного і Архиєрейського Собору РПЦ також обов‘язкові для виконання в УПЦ, як і участь делегатів від єпархій УПЦ в роботі цих органів РПЦ. Нічого подібного для ПЦУ в стосунку до ВП не передбачено.

Щодо ПЦУ єп. Сильвестр бачить наступні обмеження автокефалії:

"Що стосується ПЦУ, то вона є автокефальною. Це проявляється, перш за все, в тому, що ПЦУ сама обирає та поставляє свого Предстоятеля. Однак, статутні документи ПЦУ зберігають за Константинопольським Патріархом певні владні прерогативи, а саме:

1. ПЦУ отримує від Константинопольського Патріарха святе миро.


2. Константинопольський Патріарх має виключне право тлумачити положення Статуту ПЦУ по відношенню до томосу про автокефалію.


3. Усі питання життя ПЦУ, які не оговорені в тексті Статуту, мають вирішуватися комісіями, створеними з представників Константинопольського патріархату та ПЦУ.


4. Хоча Предстоятель ПЦУ обирається українським єпископатом, але в разі конфліктів, які виникають під час його обрання, ПЦУ має звертатися за допомогою до Вселенського Патріарха.


5. Усім клірикам ПЦУ (єпископам, священникам та дияконам) надано право подавати до Константинопольського Патріарха апеляції на судові рішення, прийняті церковно-судовими інстанціями ПЦУ.


6. ПЦУ має звертатися до Вселенського Патріарха для вирішення важливих питань церковного, догматичного та канонічного характеру.


7. ПЦУ не має права створювати свої єпархії, парафії та інші структури в українській діаспорі. Ексклюзивне право на духовне окормлення діаспори закріплюється за Константинопольським Патріархом".

Розглянемо ближче те, що він вважає обмеженнями та порівняємо з правам УПЦ.

1. "ПЦУ отримує від Константинопольського патріарха святе миро" – так само, як і ще кілька Помісних Церков, зокрема Єрусалимський патріархат; подібне прописано, наприклад, у Статуті Православної Церкви в Чеських землях та в Словаччині.


2. "Константинопольський Патріарх має виключне право тлумачити положення Статуту ПЦУ по відношенню до томосу про автокефалію" – а кого, як не автора, запитувати про те, що він мав на увазі?


3. "Усі питання життя ПЦУ, які не оговорені в тексті Статуту, мають вирішуватися комісіями, створеними з представників Константинопольського патріархату та ПЦУ" – тут владика перекручує, адже йдеться про право, а не обов'язок. Про це йшлося вище.


4. "Хоча Предстоятель ПЦУ обирається українським єпископатом, але в разі конфліктів, які виникають під час його обрання, ПЦУ має звертатися за допомогою до Вселенського патріарха" – тут єп. Сильвестр знову дещо перекрутив оригінал, в якому йдеться про "непереборні проблеми, що порушують єдність Церкви, про це повідомляється негайно Вселенському Патріарху, першому в Православній Церкві, і він шукає рішення цього". А якщо все проходить гладко, то навіть отримувати благословення непотрібно. На відміну від УПЦ.

Ось кілька прикладів втручання Вселенського Патріарха: скликання наради в Болгарії для подолання розділення, що виникло в БПЦ через негативне ставлення частини Церкви до співпраці патріарха з комуністичною владою; скликання наради в Константинополі для розв’язання кризи в Єрусалимі, внаслідок чого Патріарх Іриней був відсторонений; звернення єрархів Кіпру до Вселенського через тривалу недієздатність архиєпископа, який через похилий вік втратив можливість адекватно реагувати, але залишався живим – було вирішено, що слід обрати нового архиєпископа. Отже практика звернення до Вселенського Патріарха за останні тридцять років щонайменше тричі вживалася різними автокефальними Церквами. Чи вони недостатньо автокефальні?

5. "Усім клірикам ПЦУ (єпископам, священникам та дияконам) надано право подавати до Константинопольського Патріарха апеляції на судові рішення, прийняті церковно-судовими інстанціями ПЦУ" – саме таке право гарантують всім клірикам канони Вселенських соборів; в ПЦУ, на відміну від УПЦ, немає обмежень на апеляцію.


6. "ПЦУ має звертатися до Вселенського Патріарха для вирішення важливих питань церковного, догматичного та канонічного характеру" – владика знову плутає право і обов'язок, забуваючи, що на будь-які зміни до статуту УПЦ треба отримати схвалення патріарха Московського, а зміни до статуту РПЦ автоматично поширюються на УПЦ (що ми бачили в 2017 р.).


7. "ПЦУ не має права створювати свої єпархії, парафії та інші структури в українській діаспорі. Ексклюзивне право на духовне окормлення діаспори закріплюється за Константинопольським Патріархом" – етнофілетична еклезіологія РПЦ передбачає лише розширення "русскава міра". Еклезіологія Вселенського Патріархату готує ґрунт для виникнення нових помісних Церков. Саме тому не можу не погодитися з єп. Сильвестром, котрий зазначає: "Ми стикаємося сьогодні з двома дуже різними інтерпретаціями устрою Світового Православ’я".

Ще є один нюанс: це історія того, як Статути виконуються. В РПЦ є тридцять років історії, яка свідчить, що кожного разу коли є потреба, вона прямо (як у випадку з Філаретом) чи опосередковано (як у випадку з роботою статутної комісії УПЦ під керівництвом митр. Іларіона Шукала) втручалася в те, що навіть нею самою було віднесено до компетенції УПЦ. Чим доведено, що насправді, як це характерно для Росії, жодні писані документи там не вважають обов‘язковими, якщо виникає потреба зробити щось інше. За два роки ПЦУ не зафіксовано жодної спроби Вселенського Патріархату прямо чи опосередковано втручатися у справи ПЦУ.

Статут ПЦУ готувався до об‘єднавчого собору, коли ніхто не міг передбачити, як все пройде і як буле далі. Основа статуту була запропонована Вселенським Патріархатом, але він зазнав низки істотних доопрацювань під час роботи спільної комісії перед Собором (наприклад повністю була змінена у бік підвищення компетенція Помісного Собору). Тому низка тверджень Сильвестра щодо ПЦУ зараз – не більше, ніж припущення, адже ще не було змін до Статуту (хоча статутна комісія на чолі з митрополитом Епіфанієм створена, отже такі напрацювання будуть), в той час як до статуту РПЦ і УПЦ не раз вносилися зміни, що лише підкреслюють тенденцію звуження прав УПЦ з метою тісніше прив‘язати її до РПЦ.

Зведена таблиця відмінностей в статутних документах ПЦУ і УПЦ